сердюк
СЕРДЮ́К¹, а́, ч., іст.
На Лівобережній Україні кінця XVII – початку XVIII ст. – козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана.
Два сердюки при порозі до гетьманських покоїв одкинули списи. Високі різьблені двері одчинилися (Н. Рибак);
В кілька скоків він [кінь] перемахнув двір і збивши двох сердюків, що саме відчиняли ворота, вискочив на дорогу (Ю. Мушкетик).
СЕРДЮ́К², а, ч., розм.
Сердита людина.
Словник української мови (СУМ-20)