серйозно
СЕРЙО́ЗНО.
1. Присл. до серйо́зний.
Хлопчик серйозно говорить, керманичі серйозно слухають (Г. Хоткевич);
Він став серйозно читати поезію. Він не відступився од мети. Він її обрав і йтиме, доки зможе (Ю. Мушкетик);
[Стась (м'якше):] Вибачте, панно Ромцю, але справа стоїть тут більш серйозно, ніж вам здається (С. Васильченко);
Я себе вважаю сливе здоровою, а мене всі вважають серйозно хворою (Леся Українка);
Василько глянув серйозно в її світлі очі і розповів усю правду (А. Турчинська);
– Я вас кохаю... кохаю щиро, без краю, цілим серцем кохаю... Вона приймає все се серйозно (М. Коцюбинський);
– Нас тут двоє, – вів він далі, і тяжко було зрозуміти – жартує він чи говорить серйозно (Ю. Яновський).
2. у знач. вставн. сл., розм. Уживається для підтвердження висловленого; справді, дійсно.
[Острожин:] Я завидую? Ні, серйозно, се ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна... (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)