серйозно

СЕРЙО́ЗНО.

1. Присл. до серйо́зний.

Хлопчик серйозно говорить, керманичі серйозно слухають (Г. Хоткевич);

Він став серйозно читати поезію. Він не відступився од мети. Він її обрав і йтиме, доки зможе (Ю. Мушкетик);

[Стась (м'якше):] Вибачте, панно Ромцю, але справа стоїть тут більш серйозно, ніж вам здається (С. Васильченко);

Я себе вважаю сливе здоровою, а мене всі вважають серйозно хворою (Леся Українка);

Василько глянув серйозно в її світлі очі і розповів усю правду (А. Турчинська);

– Я вас кохаю... кохаю щиро, без краю, цілим серцем кохаю... Вона приймає все се серйозно (М. Коцюбинський);

– Нас тут двоє, – вів він далі, і тяжко було зрозуміти – жартує він чи говорить серйозно (Ю. Яновський).

2. у знач. вставн. сл., розм. Уживається для підтвердження висловленого; справді, дійсно.

[Острожин:] Я завидую? Ні, серйозно, се ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна... (Леся Українка).