серйозно

СЕРЙО́ЗНО, присл.

1. Присл. до серйо́зний.

Хлопчик серйозно говорить, керманичі серйозно слухають (Хотк., II, 1966, 395);

Він став серйозно читати поезію. Він не відступився од мети. Він її обрав і йтиме, доки зможе (Мушк., День.., 1967, 33);

[Стась (м’якше):] Вибачте, панно Ромцю, але справа стоїть тут більш серйозно, ніж вам здається (Вас., III, 1960, 211);

Я себе вважаю сливе здоровою, а мене всі вважають серйозно хворою (Л. Укр., V, 1956, 357);

Василько глянув серйозно в її світлі очі і розповів усю правду (Турч., Зорі.., 1950, 19);

— Я вас кохаю… кохаю щиро, без краю, цілим серцем кохаю… Вона приймає все се серйозно (Коцюб., II, 1955, 260);

— Нас тут двоє, — вів він далі, і тяжко було зрозуміти — жартує він чи говорить серйозно (Ю. Янов., II, 1958, 162).

2. у знач. вставн. сл., розм. Уживається для підтвердження висловленого; справді, дійсно.

[Острожин:] Я завидую? Ні, серйозно, се ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна… (Л. Укр., II, 1951, 85).