силувано
СИ́ЛУВАНО.
Присл. до си́луваний.
На власні очі бачить [Матвій], як люди силувано, проти власної волі, ріжуть себе (Мирослав Ірчан);
Артем, щоб приховати хвилювання від зустрічі з нею, силувано усміхнувся і спробував звести мову на жарт (А. Головко);
– Панове, – промовив він силувано доброзичливим тоном (Ю. Бедзик);
До розмови дівчина приставала лише в силу необхідності, більше відповідаючи на якісь запитання, та й то силувано й односкладово (В. Козаченко);
Перша зустріч пройшла якось неприродно, силувано (О. Гуреїв).
Словник української мови (СУМ-20)