силувано
СИ́ЛУВАНО. Присл. до си́луваний.
На власні очі бачить [Матвій], як люди силувано, проти власної волі, ріжуть себе (Ірчан, II, 1958, 316);
Артем, щоб приховати хвилювання від зустрічі з нею, силувано усміхнувся і спробував звести мову на жарт (Головко, II, 1957, 443);
— Панове, — промовив він силувано доброзичливим тоном (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 72);
До розмови дівчина приставала лише в силу необхідності, більше відповідаючи на якісь запитання, та й то силувано й односкладово (Коз., Листи.., 1967, 101);
Перша зустріч пройшла якось неприродно, силувано (Гур., Друзі.., 1959, 177).
Словник української мови (СУМ-11)