скандал
СКАНДА́Л, у, ч.
1. Подія, випадок, що набувають широкого розголосу й ганьблять їх учасників.
Уже переболів [піп] свій удар [утечу дружини] .. Почувши про скандал, нараз почали до парафії навідуватися гості, .. і все то приїздило, лізло з чобітьми у душу, задавало нескромні питання (Г. Хоткевич);
Єдине, чого Катерина дійсно боїться, – скандалу .. В жодному разі не можна тепер допускати скандалу (Ірина Вільде);
[Телеграфіст:] Ви розумієте, що може статися, коли начальник станції вийде п'яний? Це ж скандал на всю Росію (О. Корнійчук);
// розм. Що-небудь варте осуду, недозволенне, ганебне.
В вухах [Івана] лунало: геть!.. геть з дому!.. Скандал... сором... кров шуміла в ухах, до горла щось котилося... (М. Коцюбинський);
// Уживається як вигук у знач. ганьба!
(Зав'язується бійка...) [Розпорядник:] Який скандал!!! і в день конгресу. Це ж попаде напевно в пресу (О. Олесь);
У кабінеті кардинал, залитий золотом і кров'ю... із синіх вуст облудне слово поволі ронить... о, скандал! (В. Сосюра).
2. Галаслива сварка, колотнеча; бешкет.
Він трошки злякався: боявся, щоб Василина коли-небудь не наробила скандалу... (І. Нечуй-Левицький);
Сергій бачив, що Майя за перше-ліпше необережне слово ладна була накинутись на нього з кулаками, вчинити публічний скандал (О. Гуреїв).
Словник української мови (СУМ-20)