скарбовий
СКАРБО́ВИ́Й, о́ва́, о́ве́, заст.
1. Який належить державній скарбниці, стосується її.
– Я покину місце. Ми покатаємо в Петербург. Я напитаю там скарбову чи будлі-яку [будь-яку] іншу службу (І. Нечуй-Левицький);
Гриць Калинович був канцеляристом при львівській скарбовій бухгалтерії ще за панщини (І. Франко);
// у знач. ім. скарбо́ви́й, бо́во́го, ч. Той, хто жив на землях, що належали державній скарбниці, державі.
У Молочках на фільварку Зробили це диво, Змовилися всі скарбові В забастовку живо! (з думи);
// у знач. ім. скарбо́ви́й, бо́во́го, ч. Те саме, що скарбни́к 2.
– Дослужився неборака – ні хліба, ні табаки... Сам надголодь ходжу, як і всі. Перевівся й кінь зо мною. Фуражу ні від хазяїна, ні від скарбового (С. Добровольський).
2. Прикм. до скарб 7.
По другий бік яру, на горі, між зеленими житами, стояла скарбова клуня, кошари (І. Нечуй-Левицький);
На широкому скарбовому дворі – стягнене з селян добро: поламані плуги, дрібні машини (Я. Качура);
// рідко. Багатий.
Хоч не яке там скарбове [господарство], – можна б йому ціну скласти, – та таке ж то порядненьке, любеньке, що кращого й не бажати (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)