сквитати
СКВИТА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко СКВИТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, розм.
Розрахуватися з ким-небудь.
Старий садівник Яків сказав їй, що пана Нестора нині досвіта спакували, сквитували, посадили на бричку і відвезли на дворець (І. Франко);
// Позбутися чогось.
Ох, якби не дитя... – серце рве боляче – А то б знала, як тугу сквитати (М. Старицький).
(1) Сквита́ти гол (м'яч) – забити гол (м'яч) у відповідь;
(2) Сквита́ти раху́нок – зрівняти рахунок у грі.
Не так просто було сквитати рахунок у матчі (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)