склянка
СКЛЯ́НКА¹, и, ж.
1. Скляна посудина циліндричної форми, без ручки, признач. для пиття, зберігання рідини і т. ін.
Дзвенять ложечки у склянках (М. Коцюбинський);
Так ударив [Василь] по столі кулаком, що склянка впала і розбилась (Г. Хоткевич);
Він колотив чай, не дивлячись на склянку, і пив (Л. Смілянський);
Варя принесла їй синеньких пролісків з гаю, поставила на столику в склянці (І. Кириленко);
// чого. Така посудина, наповнена чим-небудь; кількість чогось, що вміщається в такій посудині.
Жінка перебила нашу розмову, ставлячи перед старим Освіцінським нову склянку гарячого чаю (І. Франко);
Наливаю по склянці пива й підсовуюсь до Гутмана (П. Колесник);
Хома наливає склянку білого вина й випиває одним духом (О. Гончар);
Вони підійшли до кіоска, .. випили по склянці зельтерської і заспішили далі (М. Олійник);
// рідко. Взагалі скляна посудина, банка і т. ін.
Попереду тої процесії йшов Тихович з високою, вузькою склянкою в руках (М. Коцюбинський);
– Чи ж Крук не потрафить напитися води зі склянки з вузьким горлом? (І. Франко);
// Осколок якого-небудь скляного виробу.
Гостра склянка з розбитої пляшки зробила глибоку рану (О. Донченко).
2. військ. Гільза, в якій міститься заряд артилерійського снаряда.
3. техн. Назва деяких пристроїв, деталей і т. ін., що мають циліндричну форму.
△ (1) Мі́рна скля́нка – спеціальна скляна посудина з позначками на ній для визначення кількості рідини.
Якщо випадає сніг, то опадомір заносять у тепле приміщення, де сніг тане. Одержану воду зливають у мірну склянку і визначають її кількість (з навч. літ.).
СКЛЯ́НКА², и, ж., мор.
1. Півгодинний проміжок часу, що визначається ударом в судновий дзвін, а також удар дзвона, що означає цей проміжок часу.
Тихо б'ють склянки на кораблях (О. Довженко);
Крізь ілюмінатор долетів дзвін склянок (М. Трублаїні).
2. тільки мн. Старовинний судновий пісковий годинник.
Словник української мови (СУМ-20)