сковзнути
СКОВЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. Однокр. до ско́взати.
– Рушаймо! – скомандував Вершомет, і лижі сковзнули по сніговій ковдрі, що вкривала крижане поле (М. Трублаїні);
Він машинально спустив весло на турка, але весло сковзнуло (М. Коцюбинський);
Стара кожушина сковзнула з рамена й поволі зсовувалася додолу, але Литка не затримував її (Г. Епік);
Він почав висмикувати ногу з твані, і гумовий чобіт сковзнув з його ноги (А. Хижняк);
Байдарка хутко сковзнула назад до озера (Ю. Смолич);
Софійчина рука сковзнула по стриженій Семеновій голові і впала (Л. Смілянський);
Похмурий погляд Богуна сковзнув по ніжній стрункій постаті Оксани (Я. Качура);
Світло від фар сковзнуло узгір'ям (О. Донченко);
Іноді звузяться [у хлопця] злорадно очі й навіть усмішка сковзне по губах (А. Головко).
2. Швидко, непомітно злізти, вийти, вибігти, пролетіти; швидко зникнути де-небудь.
Пізно за північ у шибку постукотів іще хтось. Галька кішечкою сковзнула з ліжка й вибігла в сіни (А. Головко);
Десь далеко-далеко загавкав собака. З саду вилетів кажан і безшумно сковзнув повз веранду (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)