сковзнути

СКОВЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. Однокр. до ско́взати.

– Рушаймо! – скомандував Вершомет, і лижі сковзнули по сніговій ковдрі, що вкривала крижане поле (М. Трублаїні);

Він машинально спустив весло на турка, але весло сковзнуло (М. Коцюбинський);

Стара кожушина сковзнула з рамена й поволі зсовувалася додолу, але Литка не затримував її (Г. Епік);

Він почав висмикувати ногу з твані, і гумовий чобіт сковзнув з його ноги (А. Хижняк);

Байдарка хутко сковзнула назад до озера (Ю. Смолич);

Софійчина рука сковзнула по стриженій Семеновій голові і впала (Л. Смілянський);

Похмурий погляд Богуна сковзнув по ніжній стрункій постаті Оксани (Я. Качура);

Світло від фар сковзнуло узгір'ям (О. Донченко);

Іноді звузяться [у хлопця] злорадно очі й навіть усмішка сковзне по губах (А. Головко).

2. Швидко, непомітно злізти, вийти, вибігти, пролетіти; швидко зникнути де-небудь.

Пізно за північ у шибку постукотів іще хтось. Галька кішечкою сковзнула з ліжка й вибігла в сіни (А. Головко);

Десь далеко-далеко загавкав собака. З саду вилетів кажан і безшумно сковзнув повз веранду (М. Трублаїні).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me