сковзнути
КО́ВЗАТИ (рухатися, посуватися по гладкій, слизькій поверхні), КО́ВЗАТИСЯ, СКО́ВЗАТИ, СКО́ВЗАТИСЯ, СО́ВГАТИ розм.; ПОВЗТИ́ розм. (повільно). — Док.: ковзну́ти, ковзну́тися, сковзну́ти, сковзну́тися, совгну́ти. Він зупинився, сторожко роззираючись, підбіг до чорного дуба і, ковзаючи хромовими чобітками по стовбуру, спритно, мов кішка, видрався вгору (Григорій Тютюнник); Жовніри, ковзаючись, підпирались мушкетами і списами, лізли на схили неприступної гори (Я. Качура); Які знайомі ці східці! Скільки разів його долоні сковзали по цих поручнях!.. (Д. Ткач); Великі каміння перетинали йому дорогу. Він їх обходив, сковзаючись раз у раз на слизькім мху (М. Коцюбинський); Канушевич.. повільно і важко дряпається вгору. Та ноги раз у раз повзуть назад по сковзких схилах гори (М. Коцюбинський).
Значення в інших словниках
- сковзнути — сковзну́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- сковзнути — -ну, -неш, док. 1》 Однокр. до сковзати. 2》 Швидко, непомітно злізти, вийти, вибігти, пролетіти, швидко зникнути де-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сковзнути — СКОВЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. 1. Однокр. до ско́взати. – Рушаймо! – скомандував Вершомет, і лижі сковзнули по сніговій ковдрі, що вкривала крижане поле (М. Трублаїні); Він машинально спустив весло на турка, але весло сковзнуло (М. Словник української мови у 20 томах
- сковзнути — ско́взати / сковзну́ти очи́ма (по́глядом) по кому—чому. Мимохідь дивитися на кого-, що-небудь. Перехожі сковзять (сковзають) очима по нетоптаних травах, та сонце ходить довкола, пересуваючи тіні (М. Коцюбинський); Жінка сковзнула неприязним поглядом по Тамариній постаті (А. Хижняк). Фразеологічний словник української мови
- сковзнути — СКОВЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. 1. Однокр. до ско́взати. — Рушаймо! — скомандував Вершомет, і лижі сковзнули по сніговій ковдрі, що вкривала крижане поле (Трубл., Лахтак, 1953, 168); Він машинально спустив весло на турка, але весло сковзнуло (Коцюб. Словник української мови в 11 томах