сколихнути
СКОЛИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що.
1. Однокр. до сколи́хувати 1.
Гляне він на легку прозелень густих верболозів, бачить, як хтось там, в зеленому віночку, щойно сколихнув молоде гілля і зник (М. Стельмах);
Офіура взяв весло і сколихнув воду (М. Трублаїні);
Спека стоїть нестерпна .. Сюди нізвідкіль не залетить вітрець і не сколихне гаряче повітря (О. Гончар);
// безос.
Гримнуло кілька стрілів і сколихнуло повітря (М. Коцюбинський);
* Образно. Гул моторів знову сколихнув степ і поволі, ніби грім, почав віддалятися (І. Цюпа).
2. перен. Спричинити, викликати хвилювання, обурення; збудити, пожвавити кого-, що-небудь.
Залпи “Аврори” на Неві докотилися і до Дніпра, сколихнули всю Україну (І. Цюпа);
// Вивести із спокійного або млявого стану, викликати пожвавлення.
Треба було аж подій 1848 року, щоб до дна сколихнути .. його тихе, самотнє життя (І. Франко);
Приїзд Георге Доброшану сколихнув людей, підбадьорив їх (М. Чабанівський);
Наш концерт, що був несподіванкою для ковалівців, сколихнув усе село. В клубі стільки люду, що яблуку ніде було впасти (Ю. Збанацький).
3. перен. Збудити, пожвавити, розворушити що-небудь (почуття, думки і т. ін.).
Цілувати батька в руку – стародавній український звичай, що символізує особливу шану й покору батькові, – сколихнув ще більше розчуленість присутніх (Ю. Смолич).
◇ (1) Сколихну́ти ду́шу (се́рце) чию (чиє), кого – схвилювати, зворушити кого-небудь.
Важке було дитинство у Миколи Щорса, багато горя й муки замолоду скуштував він, події 1905 року глибоко сколихнули його душу й залишили в ній незабутній слід (С. Скляренко);
Хор гучних голосів і передзвін близьких і дальніх монастирів та соборів сколихнув серця майже всіх присутніх (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)