сколочувати
СКОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СКОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., що.
1. Робити каламутним, нечистим; каламутити.
Налетіли гуси з броду, Сколотили мені воду (П. Чубинський);
– Ні, паночку, – Ягня йому [Вовкові] мовляє, – Водиці я не сколотив, Бо ще й не пив (Л. Глібов);
Сколотили гуси воду, не хоче кінь пити (з народної пісні);
* Образно. [Шавула (витирає хусткою лоб):] Та я ж хотів казати, А ти мені всі думки сколотив... (І. Кочерга).
2. Розмішувати, перемішувати, змішувати що-небудь.
Разних [різних] трав нарвали [Венера і Купидончик], Зцілющої води примчали.., І все те вкупі сколотивши, Якісь слова наговоривши, Енею рану полили (І. Котляревський).
3. Збиваючи певну масу, виготовляти що-небудь.
Сколотити масло.
4. перен. Хвилювати, виклика́ти тривогу, неспокій, незадоволення.
Життя досі складалось тихо, спокійно .. Аж ось сьогодні він [чоловік] сколотив усе, посіяв тривогу (М. Коцюбинський);
– Чув новину? – Ти про крейсер? – Сашко одягає навушники. – Ще б не чути. Всіх тут сколотила його поява... (О. Гончар).
5. перен., розм. Організовувати, створювати що-небудь.
– Спробуйте-но ви, шановний гідротехнік, серед цього безлюддя аварійну бригаду сколотити (І. Волошин).
◇ (1) Сколо́чувати / сколоти́ти спо́кій – порушувати спокій.
Невже ота нещасна пригода, що могла б скінчитися гірше, ніж скінчилася, так сколотила мій спокій? (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)