сколочувати

СКОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СКОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., що.

1. Робити каламутним, нечистим; каламутити.

Налетіли гуси з броду, Сколотили мені воду (П. Чубинський);

– Ні, паночку, – Ягня йому [Вовкові] мовляє, – Водиці я не сколотив, Бо ще й не пив (Л. Глібов);

Сколотили гуси воду, не хоче кінь пити (з народної пісні);

* Образно. [Шавула (витирає хусткою лоб):] Та я ж хотів казати, А ти мені всі думки сколотив... (І. Кочерга).

2. Розмішувати, перемішувати, змішувати що-небудь.

Разних [різних] трав нарвали [Венера і Купидончик], Зцілющої води примчали.., І все те вкупі сколотивши, Якісь слова наговоривши, Енею рану полили (І. Котляревський).

3. Збиваючи певну масу, виготовляти що-небудь.

Сколотити масло.

4. перен. Хвилювати, виклика́ти тривогу, неспокій, незадоволення.

Життя досі складалось тихо, спокійно .. Аж ось сьогодні він [чоловік] сколотив усе, посіяв тривогу (М. Коцюбинський);

– Чув новину? – Ти про крейсер? – Сашко одягає навушники. – Ще б не чути. Всіх тут сколотила його поява... (О. Гончар).

5. перен., розм. Організовувати, створювати що-небудь.

– Спробуйте-но ви, шановний гідротехнік, серед цього безлюддя аварійну бригаду сколотити (І. Волошин).

◇ (1) Сколо́чувати / сколоти́ти спо́кій – порушувати спокій.

Невже ота нещасна пригода, що могла б скінчитися гірше, ніж скінчилася, так сколотила мій спокій? (М. Коцюбинський).