сколювати
СКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СКОЛО́ТИ, сколю́, ско́леш, док., кого, що.
1. Скріплювати, з'єднувати що-небудь гострим предметом.
Сколюючи шпильками своє розпушене і золотаве волосся, вона повернулася до мене (Я. Гримайло);
Вона голкою сколола пазуху сорочки й замотала на ній нитку (С. Чорнобривець).
2. Заподіювати собі рани гострим предметом у багатьох місцях.
Ухопився [Хома], хоч і руки у кров сколов, за тернові кущі і став пробі кричати!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);
На цій землі ще ніхто не зміг Дійти до квітів, не сколовши ніг (В. Мисик);
// Уражаючи кого-небудь чимсь гострим, наносити рани в багатьох місцях.
– Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами (з казки);
– Кажуть, геть чисто штиками скололи [Тесленка]! – додав хтось (А. Головко).
3. Колючи, відділяти, знімати з поверхні шар чого-небудь.
На тротуарах сколювали ломиками кригу мовчазні суворого вигляду чоловіки (Л. Первомайський);
Вздовж лави просувається робочий орган струга з набором різців. Він сколює стрічку вугілля і відвалює його на прокладений тут же конвейєр (з газ.).
◇ (1) Аби́ тебе́ ді́дько сколо́в (д) див. ді́дько.
Словник української мови (СУМ-20)