сколювати

СКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СКОЛО́ТИ, сколю́, ско́леш, док., кого, що.

1. Скріплювати, з'єднувати що-небудь гострим предметом.

Сколюючи шпильками своє розпушене і золотаве волосся, вона повернулася до мене (Я. Гримайло);

Вона голкою сколола пазуху сорочки й замотала на ній нитку (С. Чорнобривець).

2. Заподіювати собі рани гострим предметом у багатьох місцях.

Ухопився [Хома], хоч і руки у кров сколов, за тернові кущі і став пробі кричати!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);

На цій землі ще ніхто не зміг Дійти до квітів, не сколовши ніг (В. Мисик);

// Уражаючи кого-небудь чимсь гострим, наносити рани в багатьох місцях.

– Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами (з казки);

– Кажуть, геть чисто штиками скололи [Тесленка]! – додав хтось (А. Головко).

3. Колючи, відділяти, знімати з поверхні шар чого-небудь.

На тротуарах сколювали ломиками кригу мовчазні суворого вигляду чоловіки (Л. Первомайський);

Вздовж лави просувається робочий орган струга з набором різців. Він сколює стрічку вугілля і відвалює його на прокладений тут же конвейєр (з газ.).

◇ (1) Аби́ тебе́ ді́дько сколо́в (д) див. ді́дько.