скородити
СКОРО́ДИТИ, джу, диш, недок., кого, що і без прям. дод.
1. Розпушувати землю бороною, граблями; боронувати.
Онися тикнула йому в руки граблі, й він мусив скородити, а потім чистити доріжки (І. Нечуй-Левицький);
По примороженій ріллі не скородили озимини, щоб не зривати скиби з корінцями (К. Гордієнко);
* Образно. Її [пустиню] орали кінськії копита, Скородили списи (І. Франко);
Кулі .. з форкотом скородили свіжу ріллю (М. Стельмах);
// чим. Залишати на чому-небудь сліди у вигляді довгих заглибин.
Коли його кінь вгрузає у сніг, то полісовщик починає шкарубкими передами скородити поле (М. Стельмах).
2. розм. Те саме, що дря́пати¹ 1.
Вона [панночка] мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає (Марко Вовчок).
3. перен., рідко. Завдавати ударів кому-небудь.
Де тільки яка заваруха на ярмарку або на храму, де пахне бійкою, – безпремінно й Інокентій там треться. Чи молоді, чи старі чоловіки затівають бійку, йому байдуже: вривається з гиркою-фунтовичком у кулаці – і пішов скородити направо й наліво (Григорій Тютюнник);
Гукнув Карпо до сусідів, торкаючи рукою шаблю біля боку: – Панів скородити треба, нехай земля трохи почекає (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)