скоропис
СКОРО́ПИС, у, ч., рідко СКОРО́ПИСЬ, і, ж.
1. Тип письма, для якого характерне зв'язне написання літер у слові та велика кількість лігатур.
У XV ст. набуває поширення скоропис. Від попередніх типів письма він відрізняється і загальним виглядом, і конкретним написанням окремих літер (з наук.-попул. літ.);
Сагайдачний розстебнув жупан і витягнув з внутрішньої кишені складений учетверо аркуш, списаний закрутистим скорописом (З. Тулуб);
[Мартин:] Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропись розбираю (І. Карпенко-Карий).
2. заст. Стенографія.
Вона старанно вивчала скоропис і робила записи стенографічними знаками (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)