скрегіт
СКРЕ́ГІТ, готу, ч.
1. Різкі скрипучі звуки, що утворюються сильним тертям кам'яних, металевих і т. ін. предметів.
Із скреготом відчинилися двері порожньої камери, що була поруч з моєю, в'язня штовхнули (В. Петльований);
Від моря чути час од часу мовби гарматні вибухи та скрегіт каміння-голишів (А. Головко);
Її голос схожий на скрегіт заржавілого заліза (Л. Дмитерко);
Скрегіт крижаного громаддя, гул скреслої ріки будили собою все навкруги (О. Гончар);
// Такі звуки, утворювані роботою механізмів, машин.
Сапачка із скреготом ходила по рядках (К. Гордієнко);
Він [сніг] немов приглушував усі звуки – і сміх молоді, і автомобільні сирени, і скрегіт трамвайного гальма (О. Донченко).
2. Звуки, утворювані тертям верхнього ряду зубів об нижній.
Виїхали вони під поетичний скрегіт зубів розлюченого Коростилевського (Я. Гримайло).
◇ (1) Скре́гіт зубо́вний – страшенна лють, злість.
Словник української мови (СУМ-20)