скрегіт

СКРЕ́ГІТ, готу, ч.

1. Різкі скрипучі звуки, що утворюються сильним тертям кам'яних, металевих і т. ін. предметів.

Із скреготом відчинилися двері порожньої камери, що була поруч з моєю, в'язня штовхнули (В. Петльований);

Від моря чути час од часу мовби гарматні вибухи та скрегіт каміння-голишів (А. Головко);

Її голос схожий на скрегіт заржавілого заліза (Л. Дмитерко);

Скрегіт крижаного громаддя, гул скреслої ріки будили собою все навкруги (О. Гончар);

// Такі звуки, утворювані роботою механізмів, машин.

Сапачка із скреготом ходила по рядках (К. Гордієнко);

Він [сніг] немов приглушував усі звуки – і сміх молоді, і автомобільні сирени, і скрегіт трамвайного гальма (О. Донченко).

2. Звуки, утворювані тертям верхнього ряду зубів об нижній.

Виїхали вони під поетичний скрегіт зубів розлюченого Коростилевського (Я. Гримайло).

◇ (1) Скре́гіт зубо́вний – страшенна лють, злість.