1. Словник української мови в 11 томах

скрегіт

СКРЕ́ГІТ, готу, ч.

1. Різкі скрипучі звуки, що утворюються сильним тертям кам’яних, металевих і т. ін. предметів.

Із скреготом відчинилися двері порожньої камери, що була поруч з моєю, в’язня штовхнули (Петльов., Хотинці, 1949, 42);

Від моря чути час од часу мовби гарматні вибухи та скрегіт каміння-голишів (Головко, І, 1957, 473);

Її голос схожий на скрегіт заржавілого заліза (Дмит., Розлука, 1957, 98);

Скрегіт крижаного громаддя, гул скреслої ріки будили собою все навкруги (Гончар, II, 1959, 203);

// Такі звуки, утворювані роботою механізмів, машин.

Сапачка із скреготом ходила по рядках (Горд., II, 1959, 332);

Він [сніг] немов приглушував усі звуки — і сміх молоді, і автомобільні сирени, і скрегіт трамвайного гальма (Донч., V, 1957, 319).

2. Звуки, утворювані тертям верхнього ряду зубів об нижній.

Виїхали вони під поетичний скрегіт зубів розлюченого Коростилевського (Грим., Незакінч. роман, 1962, 88);

*Образно. Радянський народ — народ-трудівник, творець, народ, який уперше в історії людства, під шалений скрегіт різних ворогів, що кільцем оточували нас, своїми руками, без будь-чиєї допомоги побудував першу в світі країну соціалізму (Рад. Укр., 4.ХІ 1956, 1).

◊ Скре́гіт зубо́вний — страшенна лють, злість.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скрегіт — скре́гіт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. скрегіт — -готу, ч. 1》 Різкі скрипучі звуки, що утворюються сильним тертям кам'яних, металевих і т. ін. предметів. || Такі звуки, утворювані роботою механізмів, машин. 2》 Звуки, утворювані тертям верхнього ряду зубів об нижній. Скрегіт зубовний — страшенна лють, злість. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. скрегіт — СКРЕ́ГІТ, готу, ч. 1. Різкі скрипучі звуки, що утворюються сильним тертям кам'яних, металевих і т. ін. предметів. Із скреготом відчинилися двері порожньої камери, що була поруч з моєю, в'язня штовхнули (В. Словник української мови у 20 томах
  4. скрегіт — Скре́гіт, -готу, в -готі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. скрегіт — Скрегіт, -готу м. 1) Скрежетъ. 2) Стрекотаніе. Словник української мови Грінченка