скресати
СКРЕСА́ТИ¹, а́є, недок., СКРЕ́СНУТИ, не, док.
Звільнятися від криги (про річки, озера і т. ін.).
Цілий день вітер гуде надворі; надвечір скресає річка (М. Коцюбинський);
Першими скресають великі ріки, за ними – менші й аж потім – річечки (Ю. Мушкетик);
Скресли блакитні озерця (Л. Дмитерко);
// Ламатися й починати рухатися (про лід).
В березні замети осідають, Скресає лід, вода реве із яру (І. Вирган);
Біля моста гуркоче лід, скресає на Сулі (І. Гончаренко).
СКРЕСА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., СКРЕ́СНУТИ, ну, неш, док., рідко.
Те саме, що воскреса́ти.
Діяння героїв, увійшовши у свідомість мас, відроджуються, як живі: вони, скресаючи щомить, рушійною силою стають, збуджують нас на боротьбу (П. Тичина).
СКРЕСА́ТИ³, а́є, недок.
Те саме, що спала́хувати.
По небу повзли густі, олов'яно-сірі хмари, часто скресали блискавки, і слідом за ними гриміло (Я. Гримайло);
// Те саме, що блища́ти.
Сині насторожені очі, коли жартує [хлопець], скресають лукавими іскорками (Я. Гримайло).
◇ (1) Скреса́ти о́чі – те саме, що Креса́ти / кресону́ти очи́ма (див. креса́ти).
На нього люто дивилася Соломія, його давив тяжким, наче залізним поглядом старий Княжевич, на ньому скресав свої очі, повні кипучої злоби, молодий Ігор (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)