скроплювати
СКРО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і СКРОПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СКРОПИ́ТИ, скроплю́, скро́пиш; мн. скро́плять; док., кого, що.
1. чим і без дод. Обдавати, вкривати краплями, бризками; оббризкувати.
По вулицях повзли бочки з водою, скроплюючи куряву (І. Франко);
Бачиш, як виповзли тучі, Громом потріскують рано, Скроплюють землі родючі (Я. Шпорта);
Там підсмалить [Михей кабанчика], там водою скропить, а потім ножем пошкребе (М. Зарудний);
* У порівн. На хвилину занімів [Бровко], а далі кивнув головою, ніби його скропили водою (С. Добровольський);
// Виступати краплями на обличчі, тілі (про піт).
Сахно і Петрова стояли трохи осторонь... Вони хвилювалися, може, більше від усіх. Їхні чола теж скропили крупні краплі холодного поту (Ю. Смолич);
// чим, заст. Збризкувати кого-небудь водою, щоб вилікувати, розвіяти чари і т. ін.
[Галя:] Так от воно що: тебе причарували чорні очі!.. Я зараз приведу Зіньку-шептуху, то вона скропить тебе водицею й розіб'є ті чари (О. Стороженко);
– Скроплю свяченою водою, – Гориш ти... – Нянечко моя, Не хвора, ні, – кохаю я! (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).
2. тільки док., перен., розм. Сильно вдарити.
Андрій грізним поглядом кинув на Олексу і скропив нагайкою бистрого коня (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)