скупитися
СКУПИ́ТИСЯ¹, плю́ся, пи́шся; мн. скупля́ться; недок., на що, без дод. і з інфін.
Неохоче витрачати, давати іншим що-небудь, уникати витрат.
– Та ну, брате, не скупися, Позич-таки грошей! (С. Руданський);
– Як кого, то годує [Кіндрат] і поїть. Для своїх підлабузників не скупиться на народне добро (А. Головко);
* Образно. Почала [бабуся] нарікати на дідуся, який так прилип до свого моря, що навіть не мав часу приїхати на станцію нас зустріти. Потім перепало морю, що на рибу скупиться (Ю. Збанацький);
// чим, на чому. Бути надміру ощадливим.
Ще з осені вона .. скупилася і хлібом, і топ-ливом (Панас Мирний);
Немилосердно скупився Окунь не тільки на одежі, але й на харчуванні (М. Стельмах);
// на що. Бути стриманим у вияві чого-небудь.
Після цієї зустрічі Тимко ходив похмурий, скупився на ласку (Григорій Тютюнник);
Шрам ніколи не скупився на похвалу, коли було за що хвалити (В. Собко).
СКУПИ́ТИСЯ² див. скупо́вуватися.
СКУ́ПИТИСЯ див. ску́плюватися.
Словник української мови (СУМ-20)