скурювати
СКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., СКУРИ́ТИ, скурю́, ску́риш, док., що.
1. Випалювати, докурювати до кінця (цигарку, люльку).
На другий день зранку і став він на роботу. Тяжко .. І цигарки скурити немає коли (А. Головко);
// Витрачати, використовувати на куриво.
– Ти багато тютюну скурив, твоє м'ясо прокоптіло (з казки);
– Як він спитав на політзанятті, хто скурив газету, я хотів збрехати, що не бачив, але не зміг (О. Гончар);
Лист пожмакано, але нічого – на куриво годиться. Правда, не читаний же лист... Прочитати б, а тоді вже скурити... (Ю. Смолич).
2. рідко. Витрачати на виготовлення горілки, самогону і т. ін.
– Для своїх підлабузників не скупиться [Кіндрат] на народне добро. Не одну сотню пудів з економії на самогон скурила (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)