скурювати
СКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., СКУРИ́ТИ, скурю́, ску́риш, док., перех.
1. Випалювати, докурювати до кінця (цигарку, люльку).
На другий день зранку і став він на роботу. Тяжко.. І цигарки скурити немає коли (Головко, І, 1957, 178);
// Витрачати, використовувати на куриво.
— Ти багато тютюну скурив, твоє м’ясо прокоптіло (Казки Буковини.., 1968, 186);
— Як він спитав на політзанятті, хто скурив газету, я хотів збрехати, що не бачив, але не зміг (Гончар, III, 1959, 34);
Лист пожмакано, але нічого — на куриво годиться. Правда, не читаний же лист… Прочитати б, а тоді вже скурити… (Смолич, Мир.., 1958, 159).
2. рідко. Витрачати на виготовлення горілки, самогону і т. ін.
— Для своїх підлабузників не скупиться [Кіндрат] на народне добро. Не одну сотню пудів з економії на самогон скурила (Головко, II, 1957, 495).
Словник української мови (СУМ-11)