скучати
СКУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СКУ́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. Відчувати скуку; нудьгувати.
Паничі скучати їй не давали: щодня, щовечора з нею бавились, то в карти, грали, то пісеньок співали... (Марко Вовчок);
– Невже ви тут скучаєте, в цьому раю? – спитав Леонід Семенович (І. Нечуй-Левицький);
[Андрій:] Ти, я бачу, справжній друг! Не даєш скучати моїй жінці (З. Мороз).
2. за ким – чим, без кого – чого і без дод. Почувати тугу через відсутність кого-, чого-небудь, сумувати без когось, чогось.
Скучаю я не за Києвом, а за своєю родиною, за вами і за доброю, нормальною роботою (Леся Українка);
Біля воріт виладналися по-святочному зодягнуті старі козаки, які скучали за військом, як мати за дітьми (П. Панч);
– Чого ти, Мелашко, журишся, аж з лиця спала? – питав у неї чоловік. – Скучила за матір'ю (І. Нечуй-Левицький);
Кілька тижнів Франка не бачилася з подругою і дуже за нею скучила (С. Чорнобривець);
Розказала [Маруся] й те, як скучала і журилась без нього (Г. Квітка-Основ'яненко);
Данило й не згадує про сестру, наче зроду її й не було, а стара дуже скучає (Марко Вовчок);
– Ой, а я скучаю вже! Мамонька мені приснилась, ще й якесь село... чуже (П. Тичина);
Говорила [Лукія], що життя їхнє ще наладиться.., скучить [чоловік] – сам ще й просити прийде (А. Головко);
// ірон.
Скучає, як собака за києм (приказка);
– Гей, лайдаку, що наговорюєш на пана? Може, за буцегарнею скучив? (М. Стельмах);
// Відчувати брак чого-небудь їстівного.
– Коли б же ти знав, як я скучив за простою козацькою стравою... за кулешем, саламатою (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)