скучати

СКУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СКУ́ЧИТИ, чу, чиш, док.

1. Відчувати скуку; нудьгувати.

Паничі скучати їй не давали: щодня, щовечора з нею бавились, то в карти, грали, то пісеньок співали... (Марко Вовчок);

– Невже ви тут скучаєте, в цьому раю? – спитав Леонід Семенович (І. Нечуй-Левицький);

[Андрій:] Ти, я бачу, справжній друг! Не даєш скучати моїй жінці (З. Мороз).

2. за ким – чим, без кого – чого і без дод. Почувати тугу через відсутність кого-, чого-небудь, сумувати без когось, чогось.

Скучаю я не за Києвом, а за своєю родиною, за вами і за доброю, нормальною роботою (Леся Українка);

Біля воріт виладналися по-святочному зодягнуті старі козаки, які скучали за військом, як мати за дітьми (П. Панч);

– Чого ти, Мелашко, журишся, аж з лиця спала? – питав у неї чоловік. – Скучила за матір'ю (І. Нечуй-Левицький);

Кілька тижнів Франка не бачилася з подругою і дуже за нею скучила (С. Чорнобривець);

Розказала [Маруся] й те, як скучала і журилась без нього (Г. Квітка-Основ'яненко);

Данило й не згадує про сестру, наче зроду її й не було, а стара дуже скучає (Марко Вовчок);

– Ой, а я скучаю вже! Мамонька мені приснилась, ще й якесь село... чуже (П. Тичина);

Говорила [Лукія], що життя їхнє ще наладиться.., скучить [чоловік] – сам ще й просити прийде (А. Головко);

// ірон.

Скучає, як собака за києм (приказка);

– Гей, лайдаку, що наговорюєш на пана? Може, за буцегарнею скучив? (М. Стельмах);

// Відчувати брак чого-небудь їстівного.

– Коли б же ти знав, як я скучив за простою козацькою стравою... за кулешем, саламатою (О. Ільченко).