скімлити
СКІ́МЛИТИ, млю, млиш, недок.
1. Видавати протяжні, жалібні звуки (про тварин).
З-під воріт вистрибнув кудлатий пес, відбіг на дорогу й став зализувати, скімлячи, спину (П. Панч);
Дівчинка тулила до грудей плямисте цуценя, воно скімлило, як дитина (Л. Первомайський);
* Образно. Всіма голосами вили [вітри], скімлили в Гаркушинім димарі, з гуркотом рвали на горищах стару проіржавлену крівлю (О. Гончар).
2. розм. Тихо, жалібно плакати.
Скімлило [немовля] й щось ловило охлялим ротиком (О. Ільченко);
Остап вийшов за поріг, щоб запросити жінку до хати, – доки вона буде надворі мерзнути та скімлити? (К. Гордієнко);
// Надоїдливо скаржитися на кого-, що-небудь.
Вже навіть говорити було ні про що – надій не було, а скімлити про одне й те ж – про голод та кару божу – не вистачало сили і бажання (Ю. Збанацький);
Брат .. скімлить у своїх листах, щоб забрав його до себе (П. Загребельний).
3. Давати відчуття тупого болю; нити, скніти, щеміти;
// безос.
В грудях йому скімлило (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)