скінчати
СКІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, рідко СКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. що. Доводити що-небудь до кінця, до завершення; завершувати, закінчувати.
– Чи не Обломов і я? .. Почав писати другу драму, та, мабуть, через обломовщину і не скінчаю... (Панас Мирний);
Праця моя посувається потроху, мушу скінчити її і здати в редакцію до свого виїзду (М. Коцюбинський);
Налиймо, друзі, знову І вип'ємо за ті пісні, Що скінчують розмову (Л. Первомайський);
Край воріт, скінчивши діло, Спочивають трактори (І. Вирган);
// Завершувати навчання де-небудь.
Звісно, батькові й матері трохи було дивно спершу, що чоловік, скінчивши університета та мігши бути людиною великою.., – ішов орати (Б. Грінченко);
Мій дід скінчив гірничу школу (В. Сосюра).
2. перев. з інфін. Переставати робити що-небудь.
Хутко буду знов писать, а тепер скінчу (Леся Українка);
Матюха нахмурився й пождав, поки Данюша скінчив розповідати (А. Головко);
– Ну, що? – спитав Шевчук, коли Іванов скінчив читати (А. Головко).
◇ (1) Скінчи́ти дні (життя́, шлях і т. ін.) – померти.
Як скінчу життя, Щоб не чути більш образ, – Киньте часом і про мене Пару щирих, теплих фраз! (П. Грабовський);
Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий (Леся Українка);
– Ну, Миколо, сперечаймося нарешті, що я не своєю смертю скінчу дні свої? (В. Дрозд);
(2) Скінчи́ти свою́ пі́сню – перестати займатися якою-небудь діяльністю через старість, хворобу і т. ін.
Усім він казав, що вже скінчив свою пісню – став старим, хворобливим, не має сил працювати (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)