скінчати

СКІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, рідко СКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. що. Доводити що-небудь до кінця, до завершення; завершувати, закінчувати.

– Чи не Обломов і я? .. Почав писати другу драму, та, мабуть, через обломовщину і не скінчаю... (Панас Мирний);

Праця моя посувається потроху, мушу скінчити її і здати в редакцію до свого виїзду (М. Коцюбинський);

Налиймо, друзі, знову І вип'ємо за ті пісні, Що скінчують розмову (Л. Первомайський);

Край воріт, скінчивши діло, Спочивають трактори (І. Вирган);

// Завершувати навчання де-небудь.

Звісно, батькові й матері трохи було дивно спершу, що чоловік, скінчивши університета та мігши бути людиною великою.., – ішов орати (Б. Грінченко);

Мій дід скінчив гірничу школу (В. Сосюра).

2. перев. з інфін. Переставати робити що-небудь.

Хутко буду знов писать, а тепер скінчу (Леся Українка);

Матюха нахмурився й пождав, поки Данюша скінчив розповідати (А. Головко);

– Ну, що? – спитав Шевчук, коли Іванов скінчив читати (А. Головко).

◇ (1) Скінчи́ти дні (життя́, шлях і т. ін.) – померти.

Як скінчу життя, Щоб не чути більш образ, – Киньте часом і про мене Пару щирих, теплих фраз! (П. Грабовський);

Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий (Леся Українка);

– Ну, Миколо, сперечаймося нарешті, що я не своєю смертю скінчу дні свої? (В. Дрозд);

(2) Скінчи́ти свою́ пі́сню – перестати займатися якою-небудь діяльністю через старість, хворобу і т. ін.

Усім він казав, що вже скінчив свою пісню – став старим, хворобливим, не має сил працювати (з газ.).