скіфи
СКІ́ФИ, ів, мн. (одн. скіф, а, ч.; скіф'я́нка, рідко скі́фка и і скіфи́ня, і, ж.).
Степові племена, які населяли південну частину території сучасної України в І тисячолітті до н. е. – на початку І тисячоліття н. е.
По Україні проходив шлях скіфів і сарматів, які залишили глибокий слід в історії Південно-східної Європи (із журн.);
Він розпитував про нові археологічні розкопки, про стоянки первісної людини, про сліди скіфів і запорожців (Яків Баш);
В одній з них [могил], що знаходилась під північним краєм кургану, поховано знатну скіф'янку (з наук.-попул. літ.);
Шию багатої скіфки прикрашало золоте дуте намисто у вигляді гороху (із журн.);
Не зразу греки стали толерантні. Скіфиня теж хапала рогача (Л. Костенко).
△ (1) Ца́рські скі́фи – іраномовні кочові племена, які населяли південну частину степу України в VI–III ст. до н. е.
Кочові племена, основне ядро яких становили царські скіфи (“кращі і численні”) займали панівне становище у Скіфії (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)