славетний
СЛАВЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Який мав широку славу, популярність; знаменитий.
Йому до вподоби було, що в їх у селі та живе такий великий чоловік, – от цілком так, як город [місто] там якийсь хвалиться іноді своїм славетним ученим чи що (Б. Грінченко);
Люди тихо гомоніли, з пошаною розглядаючи славетного полковника (Я. Качура);
// Добре відомий багатьом, усім.
Він конче мусить відвідати цей славетний заповідник (Іван Ле);
За моєї пам'яті вже не було славетної київської “конки” – незграбної споруди на колесах, що пересувалась по рейках, тягнена худющими шкапами... (М. Рильський);
// Прославлений героїчними ділами, подвигами і т. ін.
Хіба можна забута ті славетні тридцяті роки, роки індустріалізації країни (І. Цюпа);
Не завадило б нікому – ні малому, ні старому – знати край славетний мій (М. Упеник);
// Пов'язаний з героїчними ділами, подвигами.
Солдат пройшов славетну путь До краю і до дна. І знов пройде, коли пошлють, Коли гукне війна (П. Воронько);
// Який прославляє кого-небудь.
Дивним візерунком багато слів пописано край нього [напису] про славу безіменного владаря, змальовано царя славетні вчинки (Леся Українка).
2. розм. Гідний поваги, пошани.
Всякому стало розумно [зрозуміло], який справді славетний та величний у своїй простоті той сільський мир, з которого Квітка вибрав свою Марусю (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)