слебезувати
СЛЕБЕЗУВА́ТИ, СЛЕБІЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Читати по складах.
Досі Наумаха не знала, що Семен вчиться грамоти .. Наумаха аж скипіла, почувши, як її Семенко слебезував з навісної книжка (М. Коцюбинський);
[Стеха:] А ти письменний? [Гапон:] Слебезую потроху (В. Самійленко);
// Мляво, повільно, одноманітно читати або розповідати.
Дивись, як слебізує, аж нудно слухати (Сл. Б. Грінченка).
2. Недоброзичливо, несхвально обговорювати кого-, що-небудь; пересуджувати.
По городу пішла поголоска. Люда слебезували про їх довгі гулянки удвох поза городом (Панас Мирний).
3. Говорити багато, без упину, безладно, часто про що-небудь неістотне, нецікаве, не варте уваги.
Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Панас Мирний);
// Говорити запобігливо, підлесливо.
– А ми ждемо, не дождемося вас, – почав він слебезувати перед нею (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)