слебезувати
СЛЕБЕЗУВА́ТИ і СЛЕБІЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Читати по складах.
Досі Наумаха не знала, що Семен вчиться грамоти.. Наумаха аж скипіла, почувши, як її Семенко слебезував з навісної книжка (Коцюб., І, 1955, 102);
[Стеха:] А ти письменний? [Гапон:] Слебезую потроху (Сам., II, 1958, 158);
// Мляво, повільно, одноманітно читати або розповідати.
Давись, як слебізуе, аж нудно слухати (Сл. Гр.).
2. Недоброзичливо, несхвально обговорювати кого-, що-небудь; пересуджувати.
По городу пішла поголоска. Люда слебезували про їх довгі гулянки удвох поза городом (Мирний, III, 1954, 198).
3. Говорити багато, без упину, безладно, часто про що-небудь неістотне, нецікаве, не варте уваги.
Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Мирний, IV, 1955, 78);
// Говорити запобігливо, підлесливо.
— А ми ждемо, не дождемося вас,— почав він слебезувати перед нею (Мирний, IV, 1955, 145).
Словник української мови (СУМ-11)