слинити
СЛИ́НИТИ, ню, ниш, недок.
1. кого, що. Змочувати, зволожувати слиною.
Побіг [Краньцовський] до Славка й зачав його обнімати й цілувати. Слинив його п'яним ротом (Л. Мартович);
Кулина мовчки сіла за прядку, скубла волокно, слинила й тягла нитку (С. Чорнобривець);
Ось зосереджено щось пише, раз у раз слинячи олівець, тітка Явдоха (М. Зарудний).
2. перен., розм. Плакати.
[Бебех:] Чи не сором тобі, пане сотнику, хлипати, мов стара баба? Тільки що храбрився, а теперечки й слиниш (О. Стороженко);
– І мати ото тебе відпустила? – А що вона? Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш – жіночі сльози! (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)