слововжиток
СЛОВОВЖИ́ТОК, тку, ч.
Те саме, що слововжива́ння.
Традиційна книжна літературна мова [на кінець XVII ст.], як і раніше, не мала єдиних, упорядкованих правил, що регулювали б її граматичні норми і слововжиток з урахуванням змін, які сталися під впливом народної мови (з наук. літ.);
Слово “нація” до ХІХ ст. у захiдному слововжитку застосовувалося для позначення полiтичних спiльностей, тобто у значеннi “нацiя-держава” (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)