слідком
СЛІДКО́М, присл., звичайно у сполуч. з прийм. за.
1. Те саме, що слі́до́м 1.
Дві Бочки їхало колись селом, Одна з горілкою, повненька, Друга – порожня, тож слідком (Л. Глібов);
Галасуючи, побігли всі слідком за коноводами (Б. Грінченко);
– Сьогодні ще зранку ходить [дитина] за мною слідком, – розказує далі пані, – скиглить: дайте, мамо, копійку, в театр на кумедію піду (С. Васильченко);
З-за верхів далеких гір вискочили круглі хмари, білі, як срібло .. Слідком за ними висунулись чорні густі хмари (І. Нечуй-Левицький);
Він пішов слідком за Олесею до її хати, що стояла край зеленого вигону (М. Стельмах).
2. У напрямі руху, переміщення кого-, чого-небудь.
Микола довго дивився слідком за нею, як синів оддалеки на возі її керсет і чорніли коси на голові проти вечірнього сонця (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)