сліпати
СЛІ́ПА́ТИ, слі́па́ю, слі́па́єш, недок., розм.
1. Дивитися, щулячись, напружуючи зір, намагаючись щось розібрати, побачити.
Довго летів [піп], сліпаючи щохвилини на небо, чи не побачить бога (з казки);
// Роблячи що-небудь перев. при поганому освітленні, напружувати зір.
– Я лучче [краще] б щось цікаве прочитала, ніж мала б нудитись та сліпати очима над тим шиттям, – сказала Саня (І. Нечуй-Левицький);
Добре хоч електрика тепер і не так очі болять, як при лампі, коли доводилось сліпати в окулярах. Тепер так ясно, що деяке письмо він і без окулярів уже розбирає (В. Кучер);
// по чому, над чим. Читати, ледве розбираючи літери, по складах, через силу.
Сліпає було Яким по часловці (І. Нечуй-Левицький).
2. Іти, їхати поночі.
Бодай тебе, дівчинонько, сім раз дідько тріпав, Така нічка темненькая, я до тебе сліпав (з народної пісні);
– Куди ви проти ночі? – каже [стара]. – Та переночували б любенько, побавились і вже завтра по видному й поїхали б. А тепер чого сліпати? (А. Свидницький).
Словник української мови (СУМ-20)