смердіти
СМЕРДІ́ТИ, джу́, ди́ш, недок.
1. чим і без дод. Мати, виділяти неприємний запах, погано пахнути.
Черниш поповз. Зрита земля нудотно смерділа мінними газами (О. Гончар);
Смерділо бензином;
// безос.
Я своїм носом чула, що з її вивода цілу петрівку на все село смерділо вишкварками (І. Нечуй-Левицький);
На горищі так смерділо, що аж у носі дерло (М. Чабанівський).
2. Курити смердючий тютюн, смердючі цигарки і т. ін.
Біля стовпа в бліндажі смердів поганою сигарою німецький вартовий (О. Довженко).
3. перен., розм. Бути огидним.
Вже не тільки ідеалові етичному наших часів, але й передовим людям однаково смердять кати всіх часів і народів, партій і класів (Леся Українка).
4. ким, чим, перен., розм. Нагадувати когось, щось, виявляти ознаки, властивості кого-, чого-небудь; відгонити.
– Зовні козак ніби, а пальцем ткнеш, смердить шляхтичем, – мовив Хмельницький, сідаючи у фотель (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)