смутний
СМУТНИ́Й, СМУ́ТЕН, тна́, тне́.
1. Який відчуває смуток; якого охопив сум; сумний, журний.
Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить. По долині увечері Козак смутний ходить (Т. Шевченко);
Рибалки були веселі, жартували .. Один Микола сидів смутний, похиливши свою чорноволосу голову (І. Нечуй-Левицький);
Ішли жінки смутні з клунками в руках (А. Головко);
Голубонько-дівчинонько, Зіронько моя! Не питайся, моя мила, Чого смутен я (С. Руданський);
* Образно. Сму́тная муза літа́ в самотині, Кличе поета свого (Леся Українка);
// Який виражає смуток, сумний настрій.
Згорбившись, осунувшись, Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою... (М. Коцюбинський);
Смутне Кайдашеве бліде лице освітилося рожевим світом (І. Нечуй-Левицький);
Не дивись на мене поглядом смутним, – Знаю, ти не любиш, мариш тільки ним... (О. Олесь).
2. Сповнений, пройнятий смутком, невеселими думками.
Цілий клубок думок смутних і радісних, заворушився в моїй голові (С. Васильченко);
Смутні думки;
Смутні спогади;
Смутен сон;
Лопух зорвала [зірвала] і накрила [дівчина], Неначе бриликом, свою, Свою головоньку смутную (Т. Шевченко).
3. Який минає, проходить і т. ін. у смутку; невеселий, безрадісний.
[Олекса:] Дівчатам покіль що нічого не кажіть, а то і гульня буде смутною (С. Васильченко);
Смутна година;
Смутний день.
4. Який викликає смуток.
Убогії ниви, убогії села, Убогий, обшарпаний люд, – Смутнії картини, смутні-невеселі, А інших не знайдеш ти тут (Б. Грінченко);
Смутна новина.
Словник української мови (СУМ-20)