снуватися
СНУВА́ТИСЯ, снує́ться, недок.
1. Використовуватися для виготовлення основи тканини;
// Піддаватися снуванню.;
// безос.
Що у мене в полі – сіється, ореться, А прийду додому – прядеться, снується (П. Чубинський).
2. Утворюватися внаслідок переплетення і з'єднання в одне ціле ниток, волокон і т. ін.
– Тринадцятка снується (М. Коцюбинський);
// Безперервно розмотуватися, витися (про нитку).
Нитка одноманітно снувалася з клубка (Н. Кобринська);
* Образно. Це буде мій твір, може, кращий за ті, які читали люди, це буде повість для єдиного читача, найбільше вдячного і чуткого. І це буде нитка, що єднає смерть із життям, а поки вона снується, я ще живий (М. Коцюбинський).
3. Те саме, що снува́ти 4–6.
Парубки, ріпники, вози й тачки снувалися довкола (І. Франко);
Люди снуються туди і сюди – хто знає, куди й для чого (М. Коцюбинський);
В весняному небі снувались навдивовижу ніжні хмарки (О. Довженко);
Од цигарок снується дим, І пахне житом молодим (А. Малишко);
Хочеться працювати, снуються плани – а це вже добре (М. Коцюбинський);
Новий вже замисел снується, Новий потрібно брать рубіж (П. Дорошко).
4. перен. Поширюватися в просторі.
Від образів і покуття снуються пахощі купальського зілля (М. Стельмах);
// Безперервно звучати (про звуки, мову і т. ін.); литися.
Снувалася пісня в присмерках (Мирослав Ірчан);
От і снується спокійна розмова, Скручені круто димлять цигарки (А. Малишко).
5. Пас. до снува́ти 1–3.
◇ (1) Ду́ма за ду́мою сную́ться в голові́ (д) див. ду́мка;
Думки́ (гадки́, ду́ми і т. ін.) сную́ться в голові́ див. ду́мка;
(2) Снува́тися в голові́ (в думка́х) – виникати в уяві, думатися.
[Катря:] Отак і зо мною, баришне: почне щось снуватися в голові – снується та й снується (С. Васильченко);
А Степану мріялося, снувалось у думках: .. заживемо, забагатіємо (В. Вільний).
Словник української мови (СУМ-20)