снуватися

СНУВА́ТИСЯ, снує́ться, недок.

1. Використовуватися для виготовлення основи тканини;

// Піддаватися снуванню.;

// безос.

Що у мене в полі – сіється, ореться, А прийду додому – прядеться, снується (П. Чубинський).

2. Утворюватися внаслідок переплетення і з'єднання в одне ціле ниток, волокон і т. ін.

– Тринадцятка снується (М. Коцюбинський);

// Безперервно розмотуватися, витися (про нитку).

Нитка одноманітно снувалася з клубка (Н. Кобринська);

* Образно. Це буде мій твір, може, кращий за ті, які читали люди, це буде повість для єдиного читача, найбільше вдячного і чуткого. І це буде нитка, що єднає смерть із життям, а поки вона снується, я ще живий (М. Коцюбинський).

3. Те саме, що снува́ти 4–6.

Парубки, ріпники, вози й тачки снувалися довкола (І. Франко);

Люди снуються туди і сюди – хто знає, куди й для чого (М. Коцюбинський);

В весняному небі снувались навдивовижу ніжні хмарки (О. Довженко);

Од цигарок снується дим, І пахне житом молодим (А. Малишко);

Хочеться працювати, снуються плани – а це вже добре (М. Коцюбинський);

Новий вже замисел снується, Новий потрібно брать рубіж (П. Дорошко).

4. перен. Поширюватися в просторі.

Від образів і покуття снуються пахощі купальського зілля (М. Стельмах);

// Безперервно звучати (про звуки, мову і т. ін.); литися.

Снувалася пісня в присмерках (Мирослав Ірчан);

От і снується спокійна розмова, Скручені круто димлять цигарки (А. Малишко).

5. Пас. до снува́ти 1–3.

◇ (1) Ду́ма за ду́мою сную́ться в голові́ (д) див. ду́мка;

Думки́ (гадки́, ду́ми і т. ін.) сную́ться в голові́ див. ду́мка;

(2) Снува́тися в голові́ (в думка́х) – виникати в уяві, думатися.

[Катря:] Отак і зо мною, баришне: почне щось снуватися в голові – снується та й снується (С. Васильченко);

А Степану мріялося, снувалось у думках: .. заживемо, забагатіємо (В. Вільний).