снідання
СНІ́ДАННЯ, я, с.
1. Час ранкового прийняття їжі; ранкова їжа або їжа перед обідом.
Снідання кінчилося, коли .. слуга підійшов до заграничного політика (І. Франко);
На столі все було готове для снідання (С. Скляренко);
Сіли на коні охляп та й поїхали. Було це в снідання, а так в обідню пору вже й вернулися обидва (А. Головко).
2. Те саме, що сніда́нок 1.
Ой, заржи, заржи, вороний коню, На круту гору ідучи; Ой, згадай, згадай, серце-дівчино, Снідання готуючи (з народної пісні);
Сторож .. поставив снідання на стіл (Панас Мирний);
Настя по-дівочому вибігає в другу кімнату, там посміхається сама до себе й виносить снідання (М. Стельмах).
(1) Від сні́дання – починаючи з того часу, коли звичайно снідають.
Від снідання косили [косарі] без перепочинку (Григорій Тютюнник);
(2) До сні́дання – у ранкову пору, до того часу, коли звичайно снідають.
До села було тільки вісім верст, і вона вступила в його [нього] ще до снідання (Б. Грінченко);
Дру́гий сніда́нок <�Дру́ге сні́дання> див. сніда́нок;
Со́нце [було́] у (в, під) сні́дання; Со́нце (со́нечко) підби́лося (підійшло́, підняло́ся і т. ін.) на сні́дання (на сніда́нок) див. со́нце.
◇ Відда́ти (віднести́) миша́м на сніда́нок (на сні́дання) див. віддава́ти;
Відпра́вити чорта́м на сніда́нок (на сні́дання) див. відправля́ти;
До́брий сніда́нок <�До́бре сні́дання > див. сніда́нок.
Словник української мови (СУМ-20)