собача
СОБАЧА́, а́ти, с.
1. Маля собаки-самиці; цуценя.
Улицею біжить чиєсь собача. Воно метушиться на всі боки, нюхає слід і тихо скиглить (С. Васильченко);
Вже Данько з матір'ю наближався до дверей, як раптом .. викотилось йому під ноги кудлате собача (О. Гончар);
* У порівн. – Геть з очей! – і схопивши за руку, як те собача, вона вишвиргнула [викинула] Галю з хати (Панас Мирний).
2. перен., зневажл. Про дитину.
– Гонто, Гонто! Оце твої діти. Ти нас ріжеш – заріж і їх: Вони католики .. – Убийте пса! а собачат Своєю [рукою] заріжу (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)