солоденький
СОЛОДЕ́НЬКИЙ, а, е.
Пестл. до соло́дкий.
Їм я квашу солоденьку; Здумав загадку стареньку (Л. Глібов);
– Мужу мій солоденький, на біду-сь мя [мене] лишив... – жалілась Палагна (М. Коцюбинський);
– Я тоді сидів у пивниці, – виправдувався солоденький панок з блудливими очима (П. Панч);
Байдуже перебігла [жінка] по ньому поглядом, уквітчала своє обличчя солоденькою усмішкою і ввійшла до купе (Олесь Досвітній);
Солоденький голос;
Мова його солоденька;
Солоденькі слова;
Солоденький ввічливий погляд;
// у знач. ім. солоде́ньке, кого, с. Солодка їжа.
[Варка:] Я тільки б і їла солоденьке! (М. Кропивницький);
Пити чай з солоденьким.
Словник української мови (СУМ-20)