солома
СОЛО́МА, и, ж., збірн.
Сухі світло-жовті стебла злакових рослин, що залишаються після обмолоту і які використовують як корм скотині, паливо, а також для покриття будівель, для художнього промислу і т. ін.
Чіпка, дивись, уже й хліб вимолотив, сама солома стоїть, завалив увесь город ожередами (Панас Мирний);
Солома для худоби;
Хата соломою вкрита;
Бриль із соломи (І. Нечуй-Левицький);
Портрет, виконано в техніці кольорової соломи (Григорій Тютюнник);
* Образно. Невдовзі з'явилася із-за борта і солома Віталієвого чубчика та худенькі плечі (О. Гончар);
* У порівн. З нею щось сталось: вона знов почулась легкою, як солома (М. Коцюбинський);
* Образно. * У порівн. Любов – солома, і сірник не згас. (М. Вінграновський);
// Стебла злакових рослин на корені.
Вириває [мати] серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом (Леся Українка);
// Сухі стебла скошених бобових рослин, рідше – кукурудзи і т. ін.
Порівняно велику кількість білка містять у собі зелена маса, солома та полова бобових культур (з наук. літ.);
Солома гороху.
◇ Голова́ не поло́вою (не соло́мою, не кло́ччям і т. ін.) наби́та див. голова́;
(1) Мов ого́нь до сухо́ї соло́ми (д) див. вого́нь.
Словник української мови (СУМ-20)