сомнамбула

СОМНА́МБУЛА, и, ч. і ж.

1. Людина, хвора на сомнамбулізм; сновида, лунатик.

* У порівн. Вона себе тримає, наче вві сні, наче сомнамбула, котра не керує вчинками своїми (Ю. Яновський);

Він підсунув капелюха, мрійливо поглянув на місяць і потім, ніби сомнамбула, похилився до дівчини (М. Івченко);

Останні кілометри Максим іде, як сомнамбула, з останніх сил долаючи вже останні метри (І. Багряний).

2. зневажл. Людина із схильністю до автоматичних дій, вчинків і т. п.

Вона спілкувалася з якимись сомнамбулами як Еллочка-людожерка, що повторює одну й ту ж фразу щокроку (з газ.).

Значення в інших словниках

1. сомнамбула — сомна́мбула іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. сомнамбула — -и, ч. і ж. Людина, хвора на сомнамбулізм; сновида, лунатик.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сомнамбула — сомна́мбула (від лат. somnus – сон і ambulo – ходжу, прогулююсь) людина, що слабує на сомнамбулізм. Інші назви – сновида, лунатик.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. сомнамбула — СОМНА́МБУЛА (людина, що ходить і діє уві сні), СНОВИ́ДА, СНОХО́ДА, ЛУНА́ТИК розм. Вона себе тримає, наче вві сні, наче сомнамбула, котра не керує вчинками своїми (Ю. Яновський); Левко побоюється дивитися на місяць, бо тоді сновидою станеш (М.  Словник синонімів української мови
5. сомнамбула — СОМНА́МБУЛА, и, ч. і ж. Людина, хвора на сомнамбулізм; сновида, лунатик. *У порівн. Вона себе тримає, наче вві сні, наче сомнамбула, котра не керує вчинками своїми (Ю. Янов., IV, 1959, 59).  Словник української мови в 11 томах